Засноване село на початку XIX ст. Першими поселенцями були 13 козацьких сімей із сіл Мохнівки, Кропивного та Сергіївки Стародубського повіту Чернігівської губернії, яким дозволили оселитись на вільних землях. Свої курені вони побудували у верхів’ї річки Білозерки і назвали слободу Верхньою Білозеркою. Пізніше сюди прибуло багато державних селян з Полтавської, Курської та інших губерній. Перші поселенці вважали своєю землю на ЗО верст довкола.
Напередодні реформи 1861 року у Верхній Білозерці, яка стала волосним центром, налічувалось 760 дворів, де проживало близько 5 тис. чоловік.
Станом на 1886 рік у селі, центрі Верхньо-Білозерської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, мешкало 7730 осіб, налічувалось 1204 двори, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, поштова станція, 5 лавок, 2 бондарні, колісний завод, постоялий двір, проходило 2 ярмарки на рік.
У 1914 році в селі налічувалось 2,3 тис. дворів, у яких проживало понад 18 тис. чоловік.
З 1917 — у складі УНР. З кінця 1918 — під контролем Революційної армії Нестора Махна. З 1922 — постійний комуністичний режим. 1932 більшовики вдалися до терору голодом проти місцевого населення.
